Дмитро Ярош невеличка порція позитиву у щоденний хаос України.

Думку автора опубліковано без жодних змін синтаксис та орфографію збережено. За новими правилами соц мережі Фейсбук уся інформація яка не підтвердженна офіційними довідками, штампами та печатками не може бути опублікована як новина, а всі видання які публікують таку інформацію є прибічниками сил зла, саме тому від сьогодні ми публікуємо усі матеріали з поміткою “Думка автора” .  

Добровольці 2020.

Легка піхота і бойові парамедики УДА переказують вітання з передової російсько-української війни!

#ОЛПЗ_Волинь#Госпітальєри

P.S на правах адміну – судячи з дії діючогої влади повстанці це дійсно остання надія України в якій не варто сумніватись. Дуже добре, що є люди які не зрадять і які готові дати відсіч любому ворогу України. Все буде добре ! Слава Україні і Вам Герої слава !

Коли війна вривається у двері,


Не захистять слова й печатки на папері.


Потрібно йти, потрібно брати зброю


І право на життя відстояти в горнилі бою…

Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.


І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.


Знову за спинами визволителів


Прийшли нові карателі та мучителі…


То що ж робити – сидіти склавши руки,


Спокійно дивитися на вбивства та муки?


Чи, взявши благословення в рідної мами,


Почати боротьбу – з новими ворогами?

Приспів:


Поплач за мною мамо, коли я загину.


За свою землю, за Україну


Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,


Що я вже ніколи не вернусь додому.

Тече сльоза, прогорнуючи зморшки.


І мама молиться – “Хай поживе ще трошки”


Вже так давно не бачить сина свого


І ще б хоч раз побачити його живого…

Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь!


Караюсь, мучусь, але не каюсь!


Якщо не я – то хто? Зайве питання…


Для нас це не проста війна – це визвольні змагання.


Людей женуть на схід, немов худобу,


Принижують, щоб знищити людську подобу…


І захиститися у цих людей нема ніяких шансів,

У них одна надія – на повстанців…

Приспів

Пройдуть роки, земля загоїть рани,


Залишаться в живих поодинокі ветерани…


А скільки тих, що не прийшли додому,


Лежать в своїй землі в могилах невідомих…

Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо,


Що в цій війні з чужими поки що програємо…


Хай перемоги наші порівняно малі,


Та головне, що наш народ лишився на своїй землі.


Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я…


Тіла загинуть – житиме ідея…


А наші душі тут – в рідних просторах –


Волинських лісах, Карпатських горах…

Текст пісні – Не кажучи нікому Тартак


Повна версія посту|Більше тут } :
Дмитро Ярош невеличка порція позитиву у щоденний хаос України.

Дозвольте нам оперативно інформувати вас про новини в Україні та світі

Підпишіться на наш Телеграм канал

Пряма мова

Peдaкцiя може не пoдiляти дyмку aвтopа і нe нece вiдпoвiдaльнicть зa дocтoвipнicть iнфopмaцiї. Автор посту не є абсолютним експертом, або людиною, що не має права на помилку, тому чекаємо на ваші коментарі, у нас на сторінці.

Показати більше
Back to top button